РОМАНТИКА АКАДЕМІКА ГЛУШКОВА

У Києві, в Інституті кібернетики АН УРСР, є відділ теорії обчислю­вальних автоматів. Саме тут народжуються ті дивні електронні машини, які часом перевершують можливості людського мислення. Тут перекла­даються на мову математики різноманітні процеси діяльності людини, об­робляються логічні принципи техніки. На думку керівника відділу, директора Інституту кібернетики, лауреата Ленінської премії, Героя Соціа­лістичної Праці академіка В. М. Глушкова, тут працюють справжні ро­мантики.

Математика і романтика. Що спільного між цими поняттями? Хіба математикові доводиться милуватися нашою красунею-Землею з косміч­них висот? Чи, може, йому вдалося створити нову речовину, або підняти завісу над таємницею клітини? Не стане він боротися з суворою природою Антарктиди. Не знає він і тепла вогнищ, біля яких гріються розвідники зем­них надр.

Та все ж професія математика по-своєму романтична. Хіба можливі без досягнень сучасної математики космічні польоти, створення складних приладів, якими користуються і хіміки, і біологи, і метеорологи, і геологи?

У будь-якій науці нове викристалізовується поступово, на основі екс­периментів і спостережень, правильність своїх припущень учений завжди може перевірити дослідами.

Математик позбавлений такої можливості. Він ставить гіпотезу, не знаючи, підтвердиться вона чи ні. Довго доводиться добирати ключі для розв'язання проблеми. І раптом одним ударом розв'язується, здавалося б, найскладніше. Лишається тільки зробити відповідні розрахунки, так би мовити, технічно оформити.

Три роки обдумував Глушков основні завдання своєї докторської ди­сертації. А розв'язання знайшов одразу.

Віктор Михайлович дуже багато зробив для розвитку теоретичної кібернетики. На основі його досліджень народжується нова обчислюваль­на техніка. Зокрема, завдяки теорії цифрових автоматів українські кібер­нетики створили першу в Європі універсальну керуючу машину широкого призначення «Дніпро». Вона допомагає плавити сталь у Дніпродзержинську, керувати процесами виробництва соди в Слов'янську, підказує, як раціо­нальніше розкроїти метал для корпусів суден у Миколаєві. Сконструйова­но цифрові автомати, які вчать студентів робити переклади, допомагають композиторові оркеструвати музичні твори, читають тексти і автоматично дають завдання обчислювальній машині. На основі розробленої Глушковим алгебраїчної теорії автоматів конструювання самої обчислювальної техніки автоматизується. Машини проектують собі подібних і роблять це краще від найдосвідченіших конструкторів. У Києві вперше машиною була спроекто­вана нова інтегруюча машина «МІМ». Звичайно, завдання дали люди. Вони ж склали машину «МІМ». Але її проект створено автоматом. Створюються системи, які самі вчаться і вдосконалюються в процесі виконання певних операцій.

В. М. Глушков рано обрав свій шлях. Уже в п'ятому класі (народився він 1923 року) хлопчик складав радіоприймачі за своїми схемами. А через рік побудував електромагнітну гармату. Потім він здивував своїх одно­класників і вчителів керованими по радіо моделями автомобіля та трамвая.

Для здійснення винахідницьких задумів бракувало знань. І хлопчик ночами просиджував над книжками. У восьмому класі він знав вищу мате­матику за програмою технічного вузу, в десятому оволодів університет­ським курсом. Опанував він і гірницьку професію. Під час війни юнака за станом здоров'я не взяли до армії, і він пішов робітником на шахту. Шахта­рі Донбасу добре знають, які то були дні, як і в яких умовах доводилось працювати. Вони пам'ятають і всенародний заклик «Усе для фронту!», і безсонні ночі, і евакуацію техніки, і потім — тяжку відбудову рідних шахт. Тому лише в 1944 році Віктор Глушков, у віці 21 року, дістав можливість піти вчитися.

Молодий шахтар і в навчанні не марнував часу. Він навчався на енергофакультеті політехнічного інституту і паралельно за 4 роки екстер­ном склав іспити за курс фізико-математичного факультету Ростовсько­го університету.

І ось випускник двох вищих навчальних закладів починає самостійну роботу і наукову діяльність на Уралі. Про її інтенсивність промовляє той факт, що Віктор Михайлович за 8 років захистив кандидатську і докторську дисертації.

У тридцять два — доктор наук, у тридцять сім — академік.

Київ 1977р