БАТЬКО КІБЕРНЕТИКИ

Однією з основних подій наукового життя

останніх десятиліть треба вважати появу кібернетики!

(А. Колмогоров)

Цей чоловік багато знав. Але ще більше хотів знати. І хотів, щоб інші знали. Він багато мандрував. Народився в США, а математичну освіту здобув у Європі. Він бував у Парижі і Копенгагені, в Берліні і Лондоні, Кембріджі і Геттінгені. Відвідав Москву. Працював у США та Мексіці. Брав участь у різних наукових конгресах та конференціях. Читав лекції у великих університетах Америки, Європи та Азії. В одній з таких поїздок його застала смерть. Далеко від батьківщини, в Швеції.

Мова йде про засновника кібернетики, американського вченого-математика Норберта Вінера (1894—1964).

Математична творчість Вінера була оригінальною з самого початку. Він уперто шукав нових шляхів як у теоретичній, так і в прикладній математиці. Його праці про інтеграл Фур'є і випадкові процеси свідчили про нове розуміння й свіже трактування математичних фактів. Продовжуючи працювати в тонких питаннях аналізу, він у той же час не припиняв пошуків нових шляхів застосування математичних моделей і наприкінці 40-х років створив математичну теорію зв'язку, управління і регулювання в машинах і живих організмах — нову теорію, яку назвав кібернетикою. Ім'я Вінера стало особливо широко відомим у новому світі після появи в 1948 р. його книжки «Кібернетика», яка відіграла дуже велику роль в оформленні кібернетики як самостійної дисципліни, що розглядає з єдиних позицій питання, які раніше належали і до математики, і до техніки, і до біології.Вінер написав також дуже повчальну двотомну автобіографію — «Колишній вундеркінд» і «Я — математик». Книжки містять цікаві відомості про становлення Вінера як ученого, про людей, які присвятили себе науці. Перша книжка — «Колишній вундеркінд» — присвячена дитячим і юнацьким рокам Вінера, а друга — Вінеру-вченому.З раннього дитинства навколишній світ безперестанно збуджував його допитливість, він наполегливо прагнув проникнути в світ того, що бачив і чув. Йому було близько 4-х років, коли він навчився читати і майже з цього самого часу почав захоплюватись науковою літературою найрізноманітнішого характеру.

Невгамовність його допитливості могла зрівнятися тільки з упертим бажанням батька впорядкувати освіту сина. Норберт займався тим, що давало йому задоволення, а батько навчав його мов давніх і сучасних та математики. Не можна сказати, що ці предмети зовсім не цікавили Норберта, але він займався ними час від часу.

Незвичайно ускладнений курс навчання в домашніх умовах, природно, перетворював_Вінера в самітника і, розвивав те наївне ставлення до всіх питань, не зв'язаних з наукою, яке мимоволі викликало в людей з ото­чення роздратування й антипатію. Він проводив немало часу з дітьми, але ніколи не користувався особливою приязню товаришів. Коли в 9 років вступив до середньої школи (зразу в дев'ятий клас), у нього, нарешті, появи­лось кілька друзів, але не серед співучнів, а з дітей свого віку з початкових класів.

По закінченні школи Норберт вступив до Тафтс-коледжу недалеко від Бостона, потім навчався в Гарвардському і Корнельському університетах: у 14 років здобув ступінь бакалавра, у 18 років — ступінь доктора філо­софії .

Після захисту докторської дисертації Гарвардський університет надав Вінеру стипендію для подорожі за кордон. Початкуючий вчений використав її, щоб побувати в Англії — в Кембріджі, а потім у Німеччині — в Гет­тінгені.У Кембріджі головним учителем і наставником Вінера був Бертран Рассел . Під його керівництвом Вінер вивчав математичну логіку і бага­то інших, значно більших питань, що стосуються філософії наук взагалі.Рассел переконав його, що не можна займатися філософією математики, не ознайомившись більш серйозно з самою математикою. Вінер звернувся до Харді (Гарольд Харді— 1877— 1947 — англійський математик; відо­мий своїми дослідженнями з теорії чисел і теорії функцій) і виявив, що той не тільки ідеальний математик, а й вчений, якого кожний молодий честолюб­ний математик сміливо може обрати собі за зразок для наслідування.

«Лекції Харді,— писав згодом Вінер,— давали мені справжню насоло­ду. Я й раніше робив спроби проникнути в сферу вищої математики, але кожного разу в мене залишалось почуття невдоволення. Я завжди відчував, що в ряді доведень є якісь прогалини, і в мене не було бажання прикидати­ся, що я цього не помічаю. Далі з'ясувалось, що я мав рацію і що логічні прогалини в обгрунтуваннях математики непокоїли не тільки мене, а й мо­їх учителів».

Повернувшись на батьківщину, Вінер викладав логіку і математику в ряді американських університетів, займався різними теоретичними і при­кладними питаннями математики.

Вивчення глибоких аналогій між процесами, що відбуваються в елект­ричних та електронних системах і в живих організмах, привело Вінера до створення кібернетики. Його основна ідея моделювання машин за живими організмами в наші дні продовжує інтенсивно розроблятися.